У висновках узагальнюються результати дослідження, формулюються основні висновки щодо особливостей трансформації та формування політики національної безпеки РП, враховуючи тенденції змін європейської безпеки на національному та міжнародному рівнях, специфіку прояву і розвитку загроз та викликів безпеці нового типу. Викладено науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення реалізації політики безпеки та подальшої участі держави на прикладі РП у формуванні системи безпеки ЄС, які є актуальними і для України, котра може врахувати досвід РП у своїй зовнішній, інтеграційній та безпековій політиці. Українські та зарубіжні дослідники аналізують проблеми безпеки з урахуванням багатьох аспектів (зокрема, розмивання меж між зовнішньою та внутрішньою безпекою, зростання впливу “м’яких” невійськових аспектів та інших) та цінностей (політичних, ідеологічних, економічних, суспільних і культурно-цивілізаційних та інших), що значно розширює предмет наукових досліджень і ускладнює з’ясування змісту понять національної та міжнародної безпеки. Така всеосяжність безпеки може зашкодити точності аналізу, об’єктивності оцінки ситуації під кутом ступеня загрози, яку вона становить для безпеки суб’єкта міжнародних відносин. Разом з процесами глобалізації і науково-технічного прогресу у світі з’явилися нові загрози. Водночас частина проблем має характер не стільки загроз, скільки викликів для політики безпеки держав, тобто нових ситуацій, в яких постає необхідність дати адекватну відповідь і розпочати відповідні дії. Виклики, щодо яких не буде відповідної реакції, можуть трансформуватися у загрози для національної чи міжнародної безпеки і в майбутньому негативно впливатимуть на формування безпеки. Загрози і виклики нового типу, що істотно впливають на національну та міжнародну безпеку, а отже, на формування політики безпеки держави, лежать у “пограничній зоні”, яка безпосередньо не стосується ані національної, ані міжнародної безпеки. Динаміка процесів у сучасному міжнародному середовищі, зростання залежності між учасниками глобальної системи, розмивання меж між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, а також зростання ролі загроз і викликів нового типу змусила уряди багатьох країн переглянути традиційні підходи до вироблення політики та вирішення проблем безпеки. Можна стверджувати, що сьогодні європейські держави, а разом з ними Польща та Україна, стоять перед необхідністю формулювання нового “порядку денного” безпеки з акцентом на попередженні загроз і викликів нового типу. Тепер при формуванні політики національної безпеки основну увагу необхідно зосередити не на військовій готовності, а на попередженні кризових ситуацій і протидії їм з використанням також невійськових засобів. За умов послаблення регулятивних можливостей у сфері безпеки важливого значення набувають як внутрідержавні заходи (реалізація навчально-освітніх програм, які б готували громадян до реагування на загрози та виклики нового типу), так і міжнародна співпраця. Перед науковцями, експертами і політиками стоять такі завдання: по-перше, потрібно визначити загрози і виклики нового типу безпеці на всіх рівнях; по-друге, скласти шкалу пріоритетів цих загроз і викликів; по-третє, виявити і проаналізувати можливості їхньої нейтралізації і ступінь співучасті різних держав, організацій і інститутів при виконанні цього завдання. Аналіз актуальних загроз і викликів для безпеки РП ще раз підтвердив тезу про те, що вони взаємопов’язані, нерідко перетинаються і залежні одні від одних та знаходять підтримку за межами ЄС. Окрім того, радикально змінилося ставлення до традиційних загроз, особливо до ядерного чи військового конфліктів з катастрофічними наслідками для Європи. За ступенем важливості вони поступилися місцем загрозам і викликам нового типу різноманітного характеру, насамперед не суто військового, та такого, за який би чітко відповідала національна чи міжнародна безпека. Під час розробки в теоретичній площині концептуально нової політики безпеки РП та поряд з цим створення ефективної системи європейської безпеки і забезпечення її дієвості автор пропонує передусім врахувати такі три важливих принципи. Перший – нова політика безпеки мусить бути дещо змінена за своєю суттю, потрібно розширити коло громадянських і безпекових інституцій, які в теоретичній та практичній діяльності можуть досягнути джерела появи загроз та викликів. Крім того, об’єднання усіх питань чи проблем, пов’язаних з екологією, здоров’ям, бідністю, міграцією тощо, може призвести до надмірної “сек’юретизації” (надмірної пов’язаності з безпекою) цих сфер, а отже, мілітаризації самої політики. Формуючи та реалізуючи політику національної безпеки, держави повинні зважати на дотримання прав людини, що нерідко важко поєднати, і це врешті-решт змінить зміст і суть безпеки. Другий принцип полягає у тому, що нова політика національної безпеки для швидкого, вчасного, а, головне, ефективного реагування на загрози та виклики нового типу повинна бути все ж превентивною. Дискусійним залишається трактування превентивної політики, яку часто розуміють надто звужено, зводячи до військових превентивних заходів. Превентивна політика насамперед мусить складатися з широкого кола дипломатичних, політичних, соціальних і економічних заходів; і в окремих випадках, відповідно до міжнародних угод, задля недопущення конфлікту, включати військові заходи. Щоб виробити політику, яка б попереджала конфлікти, розвиток загроз та викликів нового типу і забезпечувала ефективну безпеку, потрібно в дослідженнях безпеки об’єднати широкий спектр дисциплін – політичних, економічних, соціальних, географічних, історичних, медичних та багато інших. Існує також потреба тісніше пов’язати проблеми розвитку (прогресу), навколишнього середовища і безпеки держави. На думку автора, після того як США переглянули свої стратегічні цілі та опублікували в березні 2006 року нову Стратегію національної безпеки США уряд РП, в найближчому майбутньому також актуалізує свою стратегію безпеки, враховуючи нові вимоги часу, які сталися у світі з 2003 року. РП як країна, що має важливе геостратегічне положення на континенті, природно покликана відігравати важливу роль у забезпеченні стабільності в Європі, розбудові нової архітектури загальноєвропейської системи безпеки та оборони. Окрім того, сьогодні протидія загрозам і викликам вимагає не тільки координації дій всередині Польщі та з партнерами всередині ЄС, а й спільної послідовної зовнішньої політики та політики безпеки. Але така спільність залежатиме від ефективної співпраці в ЄС, від здатності держав – членів Союзу до осягнення більшої політичної єдності та злагодженості. Прагнучи стати впливовим гравцем у європейських та євроатлантичних відносинах, Польща мусить переглянути свої концептуальні підходи до формування політики національної безпеки; чітко визначити пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики; у стратегічних напрямах реалізації політики безпеки більше уваги приділити участі у розвитку СЗППБ і ЄПБО. Основними напрямами удосконалення політики безпеки РП є такі: - подолання сприйняття європейськими державами Польщі як учня США в питаннях безпеки. Досягти цього можна, лише чітко окресливши власні інтереси таким чином, щоб не залишалося сумнівів, що за цим стоїть серйозний політичний аналіз, а не бажання сподобатись союзнику з-за Атлантики; - у майбутньому на відносини ЄС і США, в тому числі РП і США, а тим самим і на майбутнє безпеки Польщі, впливатиме те, наскільки збігатимуться європейські та американські інтереси. Щоб активніше та результативніше впливати на формування цих інтересів, а отже, і партнерських відносин, Польща мусить зміцнити свої позиції в ЄС; - східна політика РП, пристосована до нової ситуації в Європі і світі, мусить надалі інтенсивно розвиватися, і це може бути польським внеском в європейську та євроатлантичну безпеку ХХІ століття. РП повинна бути готова та спроможна взяти на себе зобов’язання та відповідальність за реалізацію східного напряму європейського політичного курсу, – за результативних дій це допоможе істотно зміцнити її авторитет у ЄС; - своєю раціональною та виваженою політикою РП має вміло забезпечити зближення також з РФ. Позбувшись сприйняття Росії як потенційного агресора, як держави, що тривалий час домінувала у значній частині Європи, політика безпеки Польщі повинна шукати можливості для такої політичної співпраці, дво- чи багатосторонньої (наприклад разом з Україною), яка могла б забезпечити РП кращий (більш рівноправний) діалог з РФ та більший вплив на європейську політику, ніж зараз; - у військовій сфері РП більшість витрат потрібно спрямовувати на дослідження і модернізацію апарату забезпечення національної безпеки та оборони. Структуру збройних сил потрібно ґрунтовно реформувати у такий спосіб, щоб створювати сучасно оснащені, вишколені і мобільні одиниці. Надзвичайно важливим є розвиток незалежного експертного підґрунтя, тобто невійськових дослідних інститутів, які б спеціалізувалися на питаннях політики безпеки та оборони. Окремо сформульовано висновки щодо відносин Польщі та України в контексті безпеки. Розуміння геополітичної ситуації в Україні, яке Польща продемонструвала, під час помаранчевої революції (до речі, не всі в Європі відчули це), повинно розвинутись в тіснішу співпрацю щодо формування політики безпеки і водночас середовища безпеки не тільки в регіоні, а і в усій Європі. Геополітична мудрість допоможе Польщі вміло використати добрі відносини з Україною для досягнення власних цілей – посісти не останнє місце в ЄС, стати основним проводирем східної політики Союзу. Взаємокорисна ефективна співпраця над виробленням нових і удосконаленням чинних механізмів забезпечення європейської безпеки, наприклад адаптація ліберально-демократичної концепції кооперативної безпеки до європейських умов із залученням усіх держав регіону, можуть вивести РП і Україну разом, принаймні, в десятку лідерів формування політики та забезпечення безпеки Європи, утвердивши тим самим статус Польщі як держави – “творця” безпеки. |
