У дисертації представлене нове розв’язання наукового завдання, що полягає у встановленні закономірностей формування зовнішньополітичних механізмів забезпечення національної безпеки України в контексті розвитку сучасної системи міжнародних відносин. Узагальнення теоретичного надбання, а також практики реалізації зовнішньополітичних завдань сприяло окресленню складових національної безпеки України у зовнішній площині, до яких зараховуємо: гарантування і захист прав українських громадян і співвітчизників за кордоном; збереження цілісності і територіальної недоторканності Української держави; досягнення високого економічного розвитку і відповідно гідного місця в міжнародному поділі праці, а також протистояння енергетичним загрозам; адекватне співвідношення національних інтересів з участю у наднаціональних міжнародних структурах; формування позитивного іміджу Української держави. Одержані в процесі дослідження результати викладені у таких висновках: 1. Зовнішньополітичні імперативи України спираються на загальновизнані норми і принципи міжнародного права, серед яких принцип визнання загальнолюдських цінностей, активної міжнародної співпраці є визначальним. Він передбачає на взаємній основі: суверенну рівність і повагу суверенітету; територіальну цілісність і непорушність кордонів; невтручання у внутрішні справи; дотримання і виконання міжнародних договорів і зобов’язань; врегулювання міжнародних спорів і конфліктів виключно мирними, політичними засобами. Для оптимального використання зазначених зовнішньополітичних імперативів Україна потребує конфігурації політичних сил навколо національних інтересів і безпеки. 2. Відповідно до розробленої типології, що спирається на теоретичні узагальнення, виявлені та структуровані зовнішньополітичні механізми забезпечення національної безпеки України. До таких механізмів включаємо: 25 – міжнародну систему універсальної, регіональної і субрегіональної безпеки, яка здійснюється через низку відповідних міждержавних структур; – інтеграційну парадигму оптимального входження України у європейський і євроатлантичний простір; – площину двосторонніх відносин, що реалізуються через співробітництво із провідними партнерами, базоване на принципах взаємної вигоди; – прийнятне співвідношення суверенних засад держави і наддержавності деяких міжнародних структур; – договірно–правову основу двостороннього співробітництва щодо захисту українських громадян за кордоном; – збереження етнополітичної злагоди як складової міжнароднополітичної схеми захисту держави. Для оптимізації використання цих механізмів за авторською концепцією, покладеною в основу дослідження, шляхом поділу зовнішньополітичних завдань на складові за значимістю і складністю, на рівні Президента, інших владних структур України із залученням лобістських груп, утворених у складі дипломатичних представництв при провідних міжнародних організаціях (Раді Безпеки ООН, м. Нью–Йорк; ЄС та НАТО, м. Брюссель; СНД, м. Мінськ) розглянути питання про: – можливість диверсифікації розробки захисних важелів від ядерної загрози, оскільки й досі не вироблено відповідних дій гарантів ядерної безпеки Української держави; – шляхи активізації дій гарантів української незалежності для припинення територіальних зазіхань з боку держав-сусідів; – інваріантність залучення міжнародних структур до врегулювання питань власності (напр., у випадку з береговою структурою морського флоту, майном колишніх радянських республік, історичними цінностями, закордонною нерухомістю тощо). 26 Для теоретичного обґрунтування і вироблення механізму запровадження прийнятних схем перебування на українській території іноземних військових формувань створити дієву робочу групу з представників владних гілок, військових, юристів–міжнародників, аналітиків тощо. Оскільки невирішеність зазначеного питання піддає Україну загрозі не тільки бути втягнутою у конфлікт між третіми державами, а й визначення її у якості агресора (у разі війни Росії з третіми країнами) відповідно до принципів міжнародного права; – через групи–провайдери з питань енергоресурсів привернути увагу до актуалізації питань, пов’язаних з енергетичною безпекою, що вимагає відповідної підтримки провідних партнерів, пошуку альтернативних енергоносіїв, а також впровадження енергозберігаючих технологій; – за авторською концепцією безпекової тріади: держава –суспільство – особа, дотримання прав людини є провідним імперативом зовнішньополітичної діяльності країни, що вимагає від державних структур актуалізувати засоби захисту українських громадян за кордоном; – етнополітичні процеси, які розглядаємо складовою міжнароднополітичних відносин, диктують необхідність активізувати захист прав національних меншин в Україні, що є запорукою розвитку двостороннього партнерства з країнами походження меншин; – за логічним принципом причинно-наслідкового зв’язку, який покладено в основу дисертації, у протистоянні демографічним загрозам, що спричинені виїздом за межі України на постійне проживання громадян репродуктивного віку, реалізувати прийняті програми соціального забезпечення за цільовим принципом; – об’єктивно і неупереджено вести діалог з європейськими структурами–донорами, захищаючи нагальні інтереси України, її громадян. Доцільність включення зазначених питань у державні програми є доведеною повсякденною практикою просування українських інтересів в зовнішньополітичній площині. 27 3. Складні процеси становлення і розвитку сучасної міжнародної системи вивели на порядок денний нові зовнішньополітичні завдання Української держави, що вимагає запровадження адекватних механізмів їх реалізації. Серед них виокремлюємо: реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони на засадах, прийнятих у передових європейських демократіях, що відповідало б євроінтеграційним намірам держави; утвердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, включаючи активізацію використання участі України у міжнародному співробітництві з врегулювання конфліктів та підтримання миру в іміджевих цілях; підтвердження повного дотримання Україною міжнародних зобов’язань з контролю над озброєннями та повернення до гарантій Заходу і Росії 1994 р.; подальший розвиток цивільно-військових відносин тощо. 4. Одним з механізмів захисту є віднайдення прийнятної схеми взаємовпливів суверенності держави і наднаціональних повноважень міждержавних структур. Вивчення засад розвитку світової політичної системи і зовнішніх проявів окремих держав, а також взаємодії цих факторів надало можливість виявити, що держави не поступаються частиною суверенітету утвореній організації, а на добровільних, паритетних засадах обмежують свій суверенітет, передаючи (делегуючи) певні повноваження міжнародному об’єднанню. Водночас добровільність обмеження не впливає на результати, що тягне за собою відсутність права держав вживати заходів або діяти там, де розповсюджено компетенцію міжнародної організації. Добровільність обмеження означає добровільність підкорятися спільним рішенням відповідно повноважень організації. 5. У цьому зв’язку, на наше переконання, в нав’язаній штучній дискусії щодо ускладнення вибору Україна–ЄС або Україна–ЄЕП, вбачаються піарівські, популістські засоби деяких політичних партій, відповідь на які можна віднайти шляхом прямого порівняння двох утворень. На відміну від ЄС, в рамках ЄЕП, по–перше, не йдеться про спільні рішення, оскільки, за (недемократичною) традицією, органи ЄЕП, як і інші структури СНД, очолюють виключно представники РФ. По– 28 друге, в рамках ЄЕП не йдеться про демократичний розподіл голосів між рівними його складовими, якими виступають чотири країни. Росія забезпечила собі контрольний пакет голосів в структурах ЄЕП, тим самим запровадила одноосібне право прийняття рішень. По–третє, в рамках ЄЕП не йдеться про паритетність, добровільність і повагу до партнера, що доводить хоча б продаж нафти і газу Україні (як і Білорусі) за „особливими” цінами, а наступною сходинкою розвитку ЄЕП (по–четверте) запропоновано введення в якості єдиної грошової одиниці російського рубля. По–п’яте, незважаючи на всі заяви Групи високого рівня ЄЕП про запровадження цивілізованих відносин в єдиному просторі, українські трудові мігранти в РФ й надалі піддаються всіляким утискам і обмеженням з приниженням людської гідності тощо. Визнання правомірності наднаціональності деяких міжнародних організацій має конкретні наслідки для держави, що їх визнає. З огляду на зазначене, зроблено висновок про те, що демократизація українського суспільства, а втім і держави, за європейськими нормами передбачає реструктуризацію законодавчої і судової систем, проведення економічних і соціальних реформ, подолання тіньових схем в економіці, тощо. Адекватне співвідношення суверенних засад держави і наднаціональних елементів міжнародних структур є однією з кардинальних передумов реалізації Україною європейського вибору, закріпленого на державному рівні. Вирішальний аспект тут – доведене застосування європейських критеріїв розвитку. 6. Реалізація безпекових завдань України, як і більшості держав, що розвиваються, залежить не тільки від внутрішнього стану та здатності пристосуватися до оновленої системи міжнародних відносин, а й від готовності гарантів міжнародного миру забезпечити стабільність і партнерство всіх держав світу незалежно від їхнього рівня розвитку та військового потенціалу. А для підвищення ефективності тут потрібно зняти з України негативний „імідж” корумпованої державної влади. Виходячи з цих міркувань, Україна визначає провідних партнерів. 29 7. Осмислення і систематизація критеріїв партнерства, його сутнісних характеристик приводить дисертанта до висновку, що провідними партнерами в українському варіанті мають розглядатися Сполучені Штати Америки, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща і Російська Федерація. – Партнерство України із США, яке ми визначаємо асиметрично позитивним, доводить необхідність наявності захисних механізмів з боку світових лідерів, оскільки це пов’язано із новоявленою тенденцією світової однополярності на противагу можливій поліполярності. – Перспективність співпраці з ФРН полягає у розбудові привілейованого партнерства, що спирається на механізм інституту політичних консультацій на вищому рівні, а також у залученні України до участі в регіональних проектах безпеки та економічного розвитку в рамках Веймарського трикутника. – Розбудова відносин з Республікою Польща, які визначаємо симетрично позитивними, сприяє формуванню системи європейської безпеки за участю України через посилення регіональної і субрегіональної безпекових складових; просуванню України до ЄС і зміцнення відносин з НАТО, закріпленню за Україною ролі регіонального лідера в нових схемах безпеки. – Особливості заявленого партнерства з Росією, що визначаємо асиметрично позитивним, полягають у необхідності переведення рівня співробітництва з домінантного до спеціального партнерства. Це означатиме не пониження рівня співпраці, а переведення його в іншу площину прагматичності з поступовим вивільненням української економіки з тенет тотальної залежності від Росії. Нова стратегія відносин України з Росією має полягати у поступовому перетворенні України з реципієнта – енергоносіїв, сировини, товарної маси, – на виробника. Це, у свою чергу, означатиме посилення транзитного і експортного потенціалу країни через застосування альтернативних джерел енергоносіїв, використання високих технологій, науково-технічних розробок, реалізації технологічного циклу тощо. 30 8. Систематизуючи узагальнення зроблено висновок про те, що механізм симетричного і асиметричного партнерства на двосторонньому рівні є основою для розвитку такого ж партнерства у багатосторонньому вимірі, що в результаті призводить до формування союзів стратегічних партнерів – союзів держав. Саме на таких союзах держав вибудовується і базується система регіональної і врешті решт глобальної безпеки. Отже, стратегічне партнерство як явище і ознака двосторонніх і багатосторонніх відносин може бути наявним або таким не бути. Не може існувати часткового стратегічного партнерства у відносинах: весь комплекс міждержавних відносин має підлягати одній меті – стратегічному партнерському співробітництву на паритетних засадах. У цьому сенсі потрібні особливі зусилля для консолідованого партнерства з Росією, з одного боку, та західним простором, з другого. 9. При конструюванні схеми захищеності враховуємо, що безпекове існування Української держави може бути досягнуто через запровадження системи захисту прав людини, яка убезпечуватиметься внутрішнім законодавством і міжнародно-правовими механізмами. При цьому виявляємо взаємозалежність міжетнічної політики держави з рівнем розвитку двостороннього співробітництва з країнами етнічного походження національних меншин, що можна охарактеризувати як новий механізм захисту. 10. Теоретичні розробки і положення, до яких автор прийшов логічним і емпіричним шляхом, підтверджують необхідність відмови Української держави від стратегії рівновіддаленості –рівнонаближеності до основних центрів сили на чітко європейське спрямування з огляду на те, що заявлений євроатлантичний вибір України наштовхується на низку конфронтаційних перешкод, викликаних як внутрішніми проблемами, так і зовнішніми бар’єрами. Ці перешкоди полягають, з одного боку, у глобальних загрозах людству, які вимагають для свого розв’язання об’єднання спільних зусиль, а з іншого – намірах США і Росії узаконити своє право на наддержавність. У таких умовах необхідно будувати систему безпекових 31 механізмів не за рахунок інших держав, а разом з іншими державами будувати безпеку для всіх. 11. Докорінна трансформація міжнародних відносин, нові виклики світовій безпеці, і Україні зокрема, висунули на порядок денний необхідність перегляду зовнішньополітичної концепції Української держави. Висновок полягає в тому, що сьогодні при новому характері загроз для того, щоби залишатися позаблоковим чи нейтральним в традиційному розумінні цих понять. Слід зважати на новітні загрози, як то: поширення наркотиків; зростання неконтрольованої міграції, яка зазвичай супроводжується нелегальним розповсюдженням зброї і наркотичної сировини; злочинності, різних небезпечних хвороб тощо. Неможна бути нейтральним стосовно енергетичних та економічних загроз, інформаційного впливу тощо. В українських реаліях до цього списку ще додається загроза територіальної цілісності та унітарності держави. Всі ці моменти потребують або входження до НАТО, або такого варіанту позаблоковості, який би давав гарантії безпековому існуванню України. 12. На основі отриманих результатів сформульовано науково-практичні рекомендації щодо віднайдення формули протистояння існуючим міжнародним загрозам через використання зовнішньополітичних механізмів захисту. Враховуючи фактор європейського вибору, рекомендовано розглянути можливість запровадження механізму білатерального характеру інституціональних контактів з окремими сусідами з розвитком національної стратегії. З цих міркувань важливо об’єднати зусилля політичної еліти, дипломатів, експертів для реалізації вектора Україна – країни-сусіди, у тому числі і варіант „Україна-4” – ЄС. Водночас адекватне часу сприйняття складових ЄС–Україна–Росія надасть змогу виробити паралельні багатопланові і комплексні механізми співпраці у сферах безпеки, економічного співробітництва, питань юриспруденції і судової системи, а також культурній площині; координувати заходи, спрямовані на створення сприятливих можливостей в галузі торгівлі, інвестицій, вільного переміщення робочої сили, зорієнтованої на поступову інтеграцію країн у європейську систему. З огляду на 32 необхідність зміцнення політичного плюралізму, який створюватиме заслін будь-яким спробам поновити імперію, можна передбачити, що європейські структури сприятимуть включенню України в орбіту розширеного європейського співтовариства, в побудову в регіоні міжнароднополітичного механізму безпеки, який гарантуватиме стабільність і поступальність розвитку Української держави. |