У дисертації на підставі наукового аналізу літератури з державного управління, ЗГ, комунікативної філософії, нормативно-правових актів, матеріалів періодичної преси, змісту форм і методів діяльності, визначення тенденцій, а також змін у структурі органів державної влади в Україні, вивчення та адаптації зарубіжного досвіду становлення ЗГ вирішено актуальне науково-теоретичне завдання щодо підтвердження достовірності покладеної в основу дослідження гіпотези, що осмислення об’єктивної обумовленості, стійкості, системності, безперервності, специфічності ЗГ в державному управлінні, оцінка стану та визначення потреби в їх оформленості та реалізованості стане потужним чинником подальшого вдосконалення комунікативної складової діяльності апарату державного управління і забезпечить її адекватність умовам демократичного суспільства. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають ось у чому. 1. Як державно-управлінське явище і об’єкт наукового осмислення ЗГ розглядаються з точки зору комплексного підходу до предмета вивчення як складного багатокомпонентного засобу комунікації, дієвої складової науки і практики сучасного менеджменту, державного управління. Вирішальним фактором діяльності такої системи є подолання протиріч, що виникають у процесі узгодження інтересів індивідів, соціальних груп у межах громадянського суспільства й державних інститутів. Теоретичне переосмислення ролі та значення інститутів державного управління сприяє зміні парадигми відносин громадянина і влади, яка визначає новий тип відносин, де в процесі інформаційного обміну суб’єктно-об’єктна інформаційна модель поступається комунікативній моделі суб’єктно-суб’єктного типу з діалогічним зворотним зв’язком. 2. Характеристика провідними вітчизняними та зарубіжними теоретиками ЗГ як досить самостійної і самодостатньої складової державного управління доводить, що проблема сутності і природи управління в сучасних умовах ринкового становлення економіки є вихідною, ключовою в теорії і методології державного управління. Показано, що специфічність ЗГ як суспільного інституту найяскравіше виявляється у їх відмінності від пропаганди як засобу впливу держави на населення. Зокрема, методи ЗГ повністю відкриті, а пропаганда може у разі необхідності викривляти інформацію. Досліджено чинники, що зумовлюють особливості змісту і форми ЗГ у сфері державного управління, механізм трансформаційних змін, необхідних для того, щоб ЗГ перетворились із соціального інституту в державно-управлінський. З методологічної точки зору розкрито перспективність наукової розробки феномена ЗГ: від вивчення понятійного й категорійного апарату до впровадження відповідної методології. Зроблено висновок про необхідність розмежування науки і практики ЗГ, що надасть онтологічної визначеності такому складному явищу, як ЗГ. Сутність ЗГ у державному управлінні автор визначає через різноманітні аспекти, компоненти, сторони загального інтересу, а не ототожнення їх із власними, де партнером держави виступає громадянин або об’єднання громадян та їх інтереси. 4. Через з’ясування шляхом теоретичних досліджень змісту і форми інституталізації суспільних явищ конкретизовано поняття “інститут” щодо ЗГ як інституту державного управління. Досліджуючи процес інституціалізації цього суспільного феномена в Україні, зроблено висновок про багатовимірність цього поняття як визначеності, стійкості, постійності і незмінності організації діяльності і відносин у сфері управління, які втілюють суспільні норми (правила поведінки) та забезпечують стале функціонування системи управління. Інститут ЗГ автор розглядає як систему взаємодії суспільства й держави, державного апарату й громадських структур, державного службовця й громадянина. 5. Виходячи з взаємозумовленості змістової й формальної складових ЗГ в державному управлінні показана необхідність перетворення ЗМІ на ЗМК, широкого застосування інтерактивного спілкування, де домінуючим є комунікаційний вплив органів державного управління через використання різноманітних технологій запровадження управлінських рішень у масову свідомість, а інструментом виступають засоби журналістики, реклами, маркетингу, ЗГ. На підставі аналізу у контексті комунікативної політики питання поширення інформації зроблено висновок про ефективність корпоративних повідомлень, внаслідок чого виникають відносини “компліцитності” (причетності) із цільовими аудиторіями, а також доводиться твердження про результативність кампаній ЗГ, які закладають фундамент дієвого спілкування і взаємного впливу влади і громадян. Пропонується розглядати ЗГ як багатоаспектну систему комунікації, засіб громадського контролю і корпоративної та урядової звітності, аналіз громадської думки та моделювання прогнозу соціальної поведінки населення тощо. 6. Обґрунтована роль ЗГ у формуванні позитивної громадської думки щодо діяльності органів державної влади, підвищення їх авторитету серед населення, трансформації системи духовних відносин, зумовлених новою парадигмою розвитку українського суспільства. Необхідний подальший аналіз законодавчої бази, що забезпечує діяльність ЗГ, зокрема в державному управлінні. Запропоновано розглянути ЗГ у сфері державного управління із застосуванням нормативно-правового та етичного підходів, оскільки не всі питання, які виникають у суспільних комунікаціях, врегульовуються законодавчим шляхом. Підкреслено необхідність оптимізації діяльності структурних підрозділів органів державної влади через забезпечення методичних, організаційно-кадрових та матеріально-технічних умов; створення належних умов для проведення консультацій з громадськістю шляхом використання формалізованих процедур; запровадження моніторингу та експертних опитувань щодо ефективності діяльності органів державної влади. 7. У процесі дослідження виявлено, що ЗГ розширюють межі державного управління. У практичній діяльності необхідно використовувати різноманітний інструментарій, сукупність конкретних методик, форм, процедур встановлення взаємозв’язків держави і суспільства. Із розширенням охоплюваного ними предмета більшими стають можливості для постановки цілей. Підрозділи ЗГ в органах виконавчої влади стають важливим засобом управлінської діяльності, що має забезпечити взаєморозуміння між керуючою і керованою системам з метою підвищення ефективності їх функціонування. Отримані в процесі дослідження висновки дають змогу запропонувати такі рекомендації. 1. Розробити і затвердити Концепцію участі громадськості у процесі вироблення урядової політики, формування рішень та громадського контролю функціонування і діяльності публічної адміністрації (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування) як нової стратегії партнерства влади та громадянського суспільства. 2. Переглянути зміст нормативно-правових актів, що регулюють ЗГ органів публічного управління. Необхідно розробити і прийняти Закон України “Про відкритість і прозорість органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування”, внести зміни та доповнення до закону про інформацію, регламентувавши доступ до інформації, та визначити і затвердити перелік інформаційних послуг у сфері державного управління. 3. Секретаріату Кабінету Міністрів України доцільно посилити інституційну спроможність відповідних структурних підрозділів та громадських рад, створити центри комунікації при органах державної влади. З метою надання якісних інформаційних послуг та наближення існуючої практики до загальноєвропейських стандартів у сфері розроблення, прийняття та впровадження урядових рішень підготувати та розповсюдити Зелену і Білу книги, запровадити підсистему “Консультації з громадськістю. Дослідження розвитку громадянського суспільства”, яка б узагальнювала та систематизувала матеріали ЗМІ про діяльність центральних органів виконавчої влади та місцевих адміністрацій для публічного їх представлення на Інтернет-ресурсах Кабінету Міністрів України. Для дієвого громадського контролю створити разом з громадськими організаціями Моніторинговий комітет. 4. Центральним і місцевим органам виконавчої влади покращити ресурсне забезпечення впровадження новітніх технологій ефективних комунікацій та інформування населення про суспільно-політичну і економічну ситуацію в країні. 5. Розробити концепцію Стратегії єдиної державної системи громадських комунікацій, покликану забезпечити ефективну реалізацію завдань державної політики шляхом інтенсивної комунікації влади і населення з метою задоволення суспільних потреб. |
