Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких висновках і пропозиціях. 1. Положення сучасної кримінально-правової доктрини щодо інституту звільнення від кримінальної відповідальності є певною мірою неузгодженими та суперечливими, тому вкрай необхідним є дотримання єдиної термінології при застосуванні звільнення від кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності є повним припиненням правовідносин між державою та особою, звільненою від кримінальної відповідальності, у зв’язку з чим пропонується внести зміни до ч. 2 ст. 86 КК України і викласти в такій редакції:
„Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності або повністю чи частково звільнені від покарання”. 3. Пропонується змінити абзац 3 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” № 12 від 23 грудня 2005 року і викласти в такій редакції: „Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є наявність у суспільно небезпечному діянні особи ознак та складу злочину”. 4. Підтримуються пропозиції тих науковців, які вважають необхідним виключити передбачену в ст. 44 КК України підставу звільнення від кримінальної відповідальності – акт про помилування – як таку, що не має правового підґрунтя для застосування, та викласти ч. 1 ст. 44 КК України в такій редакції: „Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію”. 5. Визначено, що кримінально-правові норми про звільнення від кримінальної відповідальності відповідають основним принципам кримінального права, а при застосуванні інституту звільнення від кримінальної відповідальності принципи кримінального права ними реалізуються. 6. На основі проведеного аналізу норм КК України стверджується, що законодавець невипадково використав у кримінальному законі такі дефініції: „не є злочином”, „не є підсудні”, „не підлягає кримінальній відповідальності”, тому їх об’єднано в групу за одним принципом – це підстави непритягнення особи до кримінальної відповідальності. Такі підстави слід відмежовувати від підстав звільнення від кримінальної відповідальності, де законодавець використав формулювання „звільняється від кримінальної відповідальності” чи „може бути звільнена від кримінальної відповідальності”. 7. Поняття „оцінка ефективності” та „ефективність” не є тотожними, оскільки оцінка ефективності – це система дій, спрямованих на виявлення якісних ознак предмета; ефективність – це оцінна категорія, яка обумовлена системою дій, спрямованих на виявлення якісних ознак предмета, та вказує на його позитивну властивість. 8. Досліджуючи ефективність звільнення від кримінальної відповідальності, потрібно вести мову не про ефективність правових норм, які його регламентують, а про ефективність усього механізму правового регулювання звільнення від кримінальної відповідальності. У зв’язку з чим під ефективністю інституту звільнення від кримінальної відповідальності пропонується розуміти оцінну категорію, яка вказує на його позитивну властивість та обумовлена системою дій, спрямованих на виявлення якісних ознак механізму його правового регулювання. 9. Виявлення якісних ознак механізму правового регулювання звільнення від кримінальної відповідальності відбувається шляхом проведення оцінки його ефективності за допомогою чотирьохелементного механізму, що дозволяє вирахувати коефіцієнти ефективності та прослідкувати динаміку їх змін. 10. Поняття „критерії”, „показники” та „умови” ефективності звільнення від кримінальної відповідальності різняться між собою, оскільки „критерії” є ознаками, „показники” є емпіричними даними, а „умови” – системою обставин, що стосуються дії механізму правового регулювання звільнення від кримінальної відповідальності. 11. У результаті проведення оцінки ефективності звільнення від кримінальної відповідальності в Україні встановлено, що рівень застосування звільнення від кримінальної відповідальності, рівень недопущення вчинення нових злочинів особами, які раніше були звільнені від кримінальної відповідальності, рівень компетентності суду при застосуванні звільнення від кримінальної відповідальності та рівень узгодженості роботи суб’єктів застосування звільнення від кримінальної відповідальності зростають. На цій основі зроблено висновок про поступове підвищення ефективності звільнення від кримінальної відповідальності у 2002-2007 роках в Україні. 12. Пропонується внести такі зміни до КК України: - ст. 45 КК України викласти в такій редакції: „Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду”; - ст. 46 КК України викласти в такій редакції: „Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду”; - ч. 1 ст. 97 КК України викласти в такій редакції: „Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу”. | 