1. Досліджені за допомогою психолінгвістичного аналізу звукокомплекси мають символічні властивості. Початкові приголосні сполучення корелюють між собою, тобто виявляють подібні символічні значення. Ця подібність значною мірою обумовлена не першим, а другим компонентом сполучення – звуками [r] та [l]. За допомогою квантитативних методів (кореляційного аналізу) побудовано фоносемантичне поле (ФСП), яке відображає парадигматичні зв’язки між досліджуваними звукосполученнями. Утворені парадигми фоносполучень знаходяться у співвідношенні додаткової дистрибуції й покривають різні ділянки семантичного (ознакового) поля. 2. Використання понять “символічний потенціал звука” та “символічна активність шкали” уможливили ранжування сполучень звуків англійської мови за їх символічним потенціалом (СП), а шкали – за символічною активністю (СА). Виявилось, що найбільш символічно активними є сполучення Fl-, Pl- та Kr-, а найбільш символічно активною шкалою – шкала “сили”. Більше того, можна стверджувати, що найбільша символічна активність притаманна позитивним полюсам (4 з шести). 3. Фонетико-символічний аналіз лексичних одиниць англійської мови, які включають у свій склад початкові звукокомплекси, проводився у два етапи в залежності від способу категорізації лексики: 1) згрупування слів з початковими фоносполученнями за п’ятьма семантичними категоріями, запропонованими Ж.-М. Петерфальві; 2) виокремлення семантичних груп на основі подібності словникових дефініцій (семантичних компонентів). У результаті першого експерименту було встановлено існування зв’язку між певними лексико-семантичними категоріями (семантичними підкласами слів) та певними початковими приголосними сполученнями. Різні семантичні підкласи мають неоднакову символічну активність. Найбільша символічна активність притаманна підкласу “сприйняття на слух”. У другому експерименті проводився компонентний аналіз, який виявив фонетичне значення кожного приголосного сполучення. Ці значення, які належать до так званого об’єктивного звукосимволізму, відповідають значенням суб’єктивного звукосимволізму, знайденим за допомогою психолінгвістичного експерименту. 13 найбільш символічно активних підкласів, що було виокремлено за результатами компонентного аналізу, є підгрупами більш загальних п’яти підкласів, що виокремив Ж.-М. Петерфальві. Фоносполучення мають неоднаковий символічний потенціал, але за результатами обох експериментів найбільший символічний потенціал має звукокомплекс Pr- 4. Серед виявлених фонетико-семантичних зв’язків є такі, які не обов’язково обумовлені дією звукосимволізму. Не виключено, що зв’язок звукокомплексів (Bl-,Br-, Gl-, Gr-, St- тощо) з певним сигніфікативним значенням лексичних одиниць сучасної англійської мови обумовлений семантикою індоєвропейських коренів, частина яких, на думку фахівців, могла мати звуконаслідувальний характер. Але той факт, що індоєвропейські приголосні Bh, Dh, Gh, B, D, G та інші зазнали в германських мовах певних змін (пересув приголосних), спонукає зробити висновок, що зв’язок між семантикою та формою англійських лексем може бути наслідком так званого вторинного звукосимволізму. 5. Виявлено існування значущих зв’язків між певними початковими звукокомплексами та морфологічними категоріями англійської мови (сполучення Kr-, Kl-, Br-, Tw- та Dr- є найбільш вживаними серед іменників, сполучення Sk- та Pr- – серед дієслів й сполучення Sl-, Fr-, Pr- та Gl- – серед прикметників). Іменники є найбільш символічно активними; найменш символічно активними виявилися дієслова. Оскільки дані про символічні властивості лексем, що належать до різних частин мови, отримані фахівцями на матеріалі декількох мов, у тому числі англійської, не збігаються, можна припустити, що встановлений у дисертації зв’язок тих чи інших звукосполучень з певною частиномовною категорією носить опосередкований характер і первинно обумовлений семантичними, а не морфологічними властивостями лексичних одиниць. 6. Квантитативний аналіз звукової форми віршів, об’єднаних у різні за значенням групи (вірші з позитивною конотацією – ПК та негативною конотацією – НК), виявив існування взаємозалежності між вживанням “приємних” звукокомплексів (Fl-, Gl-, Pl-) та текстами з ПК, та частотністю “неприємних” сполучень (Bl-, Kr-, Fr-) та віршами з НК. Вищезгадані звукосполучення мають великий символічний потенціал, а твори з ПК символічно активніші, ніж вірші з НК. Фоносемантичне дослідження прозових творів з ПК та НК та аналіз кожного уривку окремо показав, що створення позитивного мотиву у прозових текстах досягається підвищеною вживаністю початкових сполучень – Fl-, Gl-, Pl- та Sp-, негативного мотиву – Br-, Fr-, Str-, Thr- та Tr-. Найбільш символічно активними є прозові твори з позитивною конотацією (аналогічно поезії). Найбільший символічний потенціал у прозових творах спостерігається у сполучень Fl-, Thr-, Gl-, Pl-, Str-, Fr-, Sp-, Tr- та Br-. Звукокомплекси Fl-, Gl-, Pl- та Fr- є найбільш символічно активними як у прозі, так і в поетичних творах. Встановлено переважання сполучень, у складі яких є фонема [r], у поетичних та прозових текстах з негативним емоційним мотивом, в той час як у творах з ПК домінують сполучення з другим або третім елементом [l]. Значущі зв’язки між звуковою формою та змістом кожного уривку окремо дають підстави стверджувати, що звучання прозового твору тісно пов’язане з його змістом. 7. Порівняльний аналіз трьох видів текстів (поезія, проза, газетні статті) дозволяє вважати, що кожен із видів текстів характеризується підвищеним вживанням певних приголосних сполучень: поезія – Sn-, Bl-, Br-, Fl-, Gl-, Fr- та Sm-; проза – Gr-, Shr-, Sk-, Spl-, Dr-, Spr-, Sw-, Bl- Tw-, Sl-, Gl- та Fl-; газети – Pr-, Sp-, Tr-, St- та Kw-. Найбільший потенціал спостерігається у сполучення Pr-, найвищий ступень активності – у газетних текстах. Слід підкреслити, що підвищена частота вживання початкових сполучень може бути обумовлена не тільки явищем звукового символізму, але й частотою вживання певних слів. 8. Запропоновано нову методику розрахунків фонетичного значення (ФЗ) (категорії, що була введена О.П. Журавльовим) для текстів поезії, прози та газет. Введено формулу для таких підрахунків. Існування фонетичного значення деяких поетичних та прозових текстів не викликає сумніву і доведено за допомогою спеціальних методик. Проведений аналіз дає підставу лише припускати, що фонетичне значення притаманне певною мірою і публіцистичним текстам. Це значення публіцистичні тексти можуть отримувати завдяки вживанню в них слів з початковими сполученнями приголосних. Досліджені газетні тексти виявляють такі ознакові значення: “сильний”, “добрий” та “приємний”. Але для отримання більш обґрунтованих висновків потрібні подальші психолінгвістичні та статистичні дослідження. До перспективних напрямків подальшого дослідження, на нашу думку, можна було б віднести: комплексне вивчення звукосимволічних властивостей та опис семантики початкових приголосних сполучень в інших мовах; проведення подальшого етимологічного аналізу звукозображувальної лексики з застосуванням фоносемантичного аналізу; фонетико-семантичне дослідження сполучень фонем у публіцистичних текстах; дослідження ФЗ різних публіцистичних текстів на матеріалі різних мов. |
